Роковини з дня його смерті! Досі складно повірити, що Віктора Олександровича не стало. Я навіть не знала його особисто, лише за його справами, діями, поглядами, відгуками колег, студентів. Його любили, цінували, пишалися. Втрата такої особистості - є великою втратою не лише для університету, для всіх нас, для країни в цілому! Безсумніву, він відіграв значну роль в житті багатьох колег і студентів, він формував майбутнє України, виховував і наставляв на вірний шлях - служіння Батьківщині, ближньому, не примушуючи, а спонукаючи і надихаючи власним прикладом! Минув рік, а я часто згадую його, формально незнайому мені людину, але визначну особистість, яка несла в собі світло і добро, і ділилася ними з оточуючими людьми! Світла пам‘ять і мир його щирій душі!
Співчуття від працівників Університету Грінченка
Віктор Олександрович являв собою приклад рідкісного втілення видатного науковця та талановитого керівника. Під його керівництвом наш університет став одним з передових закладів вищої освіти в Україні. Багато в чому він випереджав не лише статусні виші країни, але й деякі зарубіжні виші, в чому я переконався на власні очі. Досі не можу зрозуміти, як жити з такою втратою. Вічна память Вам, шановний Вікторе Олександровичу...
Віктор Олександрович назавжди залишиться не лише у моїй пам’яті, а й у душі.
Протягом п’ятнадцяти років наш університет зростав, ставав взнаваним не лише в Україні, а й за її межами. Для студентів відкривалися можливості отримання освіти європейського рівня, для науково-педагогічних працівників – можливість реалізувати себе в освітній, та в науковій сферах. Його невпинна енергія, ідеї завжди надихали і спонукали включатись у роботу. Завдяки його проектам та вмінню організувати їхню реалізацію університет динамічно розвивався. Віктор Олександрович працював дуже багато, був вимогливим і поважав тих, хто рухався вперед.
Він пішов, але багато його ідей та задумів залишились ще не реалізованими. Тому саме ми маємо продовжити його справу, реалізовуючи його мрії, бо всі вони спрямовані на розвиток університету, а значить української освіти.
Для мене особисто Віктор Олександрович був стрижнем і натхненником розвитку Університету. Я вдячна за 5 років цікавого життя у справжньому сучасному закладі освіти. Вдячна за безцінні можливості для особистісного професійного розвитку. Вдячна за довіру і за отриманий досвід. Це дуже болісна втрата. Але вірю, що справа нашого Ректора житиме далі завдяки тим, кого він нею надихнув. Вічна світла пам'ять.
З нашим Університетом я знайома з 2009 року, і за весь цей час навчання та роботи ректор, Віктор Олександрович, став символом Київського університету імені Бориса Грінченка. Віктор Олександрович назавжди закарбувався в пам'яті як чоловік, викладач, науковець, ректор та людина, яка прагнула високих європейських цінностей, постійного розвитку та руху вперед. Дуже шкода через втрату такої особистості, оскільки Університет та все, що було створено, асоціюється саме з Віктором Олександровичем Огнев'юком...