Віктор Олександрович назавжди залишиться не лише у моїй пам’яті, а й у душі.
Протягом п’ятнадцяти років наш університет зростав, ставав взнаваним не лише в Україні, а й за її межами. Для студентів відкривалися можливості отримання освіти європейського рівня, для науково-педагогічних працівників – можливість реалізувати себе в освітній, та в науковій сферах. Його невпинна енергія, ідеї завжди надихали і спонукали включатись у роботу. Завдяки його проектам та вмінню організувати їхню реалізацію університет динамічно розвивався. Віктор Олександрович працював дуже багато, був вимогливим і поважав тих, хто рухався вперед.
Він пішов, але багато його ідей та задумів залишились ще не реалізованими. Тому саме ми маємо продовжити його справу, реалізовуючи його мрії, бо всі вони спрямовані на розвиток університету, а значить української освіти.